Бог дає нам Свою повноту

Аудио плеер

Download Now

БОГ ДАЄ НАМ СВОЮ ПОВНОТУ

               Я вірю, що обітниця для кожної людини є в тому, щоби її доля була благословенна, як переповнена чаша. Я кілька днів тому назад закінчив читати книгу «Історія життя Орала Робертса» – це був великий муж Божий, який збудував величезний університет в Америці та служив такою потужною силою Божого зцілення по всьому світу, що йому не було рівних у минулому столітті. І, коли вже його батьки були старими і не могли жити самі, він на території університету збудував ціле село для людей похилого віку, які в минулому несли якесь служіння – щоби їх пошанувати, щоб вони не були відкинутими і не доживали свою старість на самоті. Він каже: «Моя мама і мій тато були все життя служителями, вони були самодостатніми людьми – вони мали все, мали свою хату на околиці міста. І, коли я звернувся до них і сказав: «Я хотів би вам запропонувати переїхати до цього села, яке ми збудували для людей похилого віку!», то батьки дуже цьому опиралися і не могли змиритися з цим. Ми їх довго переконували, і, нарешті, моя мама погодилася за однієї умови: що всі її меблі, якими вона користувалася, перевезуть на її нову квартиру. Але, оскільки їх хата була велика, а ця квартира – невелика, всі меблі не поміщались. Та мені зрештою вдалося її заманити: вона дуже любила книги і знала, що на території цього села є величезна бібліотека від університету, тож вона матиме вільний доступ до книг». Бачите, що навіть таким можна людину звабити, щоб вона погодилася змінити місце проживання! Це дуже цікава історія, можете прочитати. І він далі каже: «Переїхавши до того села, через деякий час вони вже ходили по території університету, як патріархи. Перед ними мало що не поклонялись, бо їхній син збудував університет. Вони були гідно пошанованими людьми. Їхня старість, – він каже, – була просто соковита і плодовита, вона переливалася, як переливається вино». І він розповідає, як у своїй пошанованій, благословенній старості його батьки відійшли у вічність.

І, коли я читав цю історію, я бачив тисячі людей, що дожили до похилого віку та були всіма забуті. Вони жили у хворобах, у злиднях, діти про них не піклувалися, бо проживали в інших містах, їх доглядали сусіди… Я мимоволі запитав у Бога: «Боже, чому так?» А Бог каже: «Це не Моя воля! Моя воля – щоби ці люди були в старості благословенними, щоби їх доля була переповнена!» Оця чаша моя… Давид ще був не старий, коли сказав: «Господь – то мій пастир і чаша моя переповнена». Попри всі свої падіння, гріхи, які він робив (ми знаємо, як він спіткався, і досить серйозно спіткався), все одно Господь був для нього всім! Написано в Біблії, що Давид дожив до таких днів, коли вже був настільки старий, що йому було холодно і його слуги вигадували різні способи, як його зігріти. Життя його було таким соковитим і благословенним аж до самої смерті! Я вірю, що Бог хоче кожній людині дати Своє забезпечення аж до самої її старості, щоб вона могла благословенною залишити це земне життя. І як же цього досягти? Відкриємо Біблію – книга пророка Єзекіїля, 16-й розділ, я хочу прочитати з 1-го по 27-й вірші. Така цікава історія, навіть не історія, а слово, дуже сильне слово! Слухайте: «І було мені слово Господнє таке (Бог каже до Єзекіїля): Сину людський, повідом Єрусалим про його гидоти, та й скажи: Так говорить Господь Бог до дочки Єрусалиму: Походження твоє й народження твоє з краю ханаанського, твій батько амореєць, а мати твоя хіттеянка. При твоєму народженні, того дня, як ти народилася, не був обрізаний пупок твій, і водою не була ти обмита на очищення, ані не була ти посолена, ані не була ти сповита. Не змилувалося над тобою жодне око, щоб зробити тобі одну з цих речей з милосердя над тобою, але була ти викинена на відкрите поле, так мало ціновано душу твою в день твойого народження! І проходив Я повз тебе, і бачив тебе, як ти валялася в своїй крові, і сказав Я до тебе: Живи в своїй крові! Так, Я сказав тобі: Живи в своїй крові! Рости ж, зробив Я тебе, як польову ростину, і ти зросла та стала велика, і дійшла ти до найвродливішої вроди: перса випростались, волос твій виріс, а ти була зовсім нага! І проходив Я повз тебе, і побачив тебе, аж ось час твій наспів, час кохання. І простягнув Я полу Свою над тобою, і закрив твою наготу, і присягнув тобі, і ввійшов з тобою в заповіт, говорить Господь Бог, і стала ти Моєю.І обмив Я тебе водою, і сполоскав Я кров твою з тебе, і натер тебе оливою. І зодягнув тебе різнокольоровим, взув тебе в тахаш (тахаш – це шкіра з гіпопотама), і сповив тебе в віссон (у тонке єгипетське полотно), і покрив тебе шовком. І приоздобив тебе оздобою, і дав нараменники на руки твої, а ланцюга на шию твою (золотого!). І дав Я носову сережку до носа твого, і сережки на вуха твої, а пишну корону на твою голову. І приоздобилась ти золотом та сріблом, а одіж твоя віссон та шовк, і різнокольорове; булку й мед та оливу ти їла, і стала ти гарна-прегарна, і вдалося тобі досягти царської гідности! І розійшлося ім’я твоє поміж народами за твою красу, бо досконала вона, через пишноту Мою, яку Я на тебе поклав, говорить Господь Бог! 

 І покладалася ти на красу свою, і стала розпусною через славу свою, і виливала ти розпусту свою на кожного перехожого, його ти була. І брала ти з шат своїх, і робила собі різнокольорові пагірки, і чинила розпусту на них, як не бувало й не буде. І брала ти речі з пишноти своєї, з Мого золота та зо срібла Мого, що дав тобі Я, і наробила собі подоб чоловічої статі, і чинила розпусту із ними. І брала ти свою різнокольорову одіж, і покривала їх, а оливу Мою та Моє кадило клала перед ними. А Мій хліб, що давав Я тобі, булку й оливу та мед, що ними годував Я тебе, то віддавала ти те перед їхнє обличчя на любі пахощі. І сталося це, говорить Господь Бог. І брала ти синів своїх та дочок своїх, що породила Мені, і приносила їх на їжу їм. Чи мало було розпусти твоєї, що ти різала дітей Моїх і давала їм, перепроваджуючи через огонь для них? І при всіх гидотах твоїх та розпустах твоїх ти не пам’ятала про дні своєї молодости, коли була нагою-пренагою, коли валялася в крові своїй… І сталося по всьому тому твоєму злі, горе, горе тобі! говорить Господь Бог, і побудувала ти собі місця розпусти, і поробила собі підвищення на кожному майдані. На кожному роздоріжжі побудувала ти свої підвищення, і знеславила красу свою, і розхиляла ноги свої для кожного перехожого, і побільшувала свою розпусту… І чинила ти розпусту з синами Єгипту, з своїми сусідами великотелесими, і побільшувала свою розпусту, щоб гнівити Мене. І ось простягнув Я Свою руку на тебе, і відняв належну частину твою…» (Єзекіїль 16:1-27).

Давайте, щоби ми могли зрозуміти, про що йде мова, я скажу три важливі речі:

Перше: мова йде про жінку, як певний образ. Про те, ким вона була в житті до того, як зустріла Бога.

 Друге: ким вона стала у Ньому (в Бозі).

 І третє: що вона зробила з тим, чого набула в Бозі?

Знаєте, це картина нашого життя! Ким ми були в житті до зустрічі з Христом? Я от міркував над цим запитанням: ким я був у житті до того, як зустрівся з Христом? Ви знаєте, що таке «зустрітися з Христом»? Існує той момент дотику, та зустріч, той момент знайомства з Ісусом, який має дуже велике значення для нашого життя. Це свого роду переломний момент. І я от сидів і думав не один вечір, згадував, коли у моєму житті був момент зустрічі з Христом? Ви знаєте, мені було важко це згадати, тому що я народився і виріс у християнській родині. У 6-му класі я навчився грати на гітарі і з 6-го класу я вже їздив із церкви в церкву, а в 9-му – 10-му класах я вже їздив до інших країн, і ми робили такі різні євангелізаційні служіння… Напевне, то ще раніше було, до 6-го класу щось я не міг згадати цього моменту зустрічі. Але я згадав той час, коли я молився Богові про хрещення Святим Духом. Я не скажу, що не знав Христа до отримання цього хрещення, але це був дуже такий крутий, переломний момент у моєму житті. Коли наші діти, Давид та Еммануїл, росли вдома разом з нами, я знав, що, якщо ми, батьки, не допоможемо їм пережити зустрічі з Христом, то у них, можливо, буде та сама ситуація, яка була зі мною – коли вони стануть дорослими, вони не знатимуть, коли ж вони мали цю зустріч з Ісусом. І був один такий момент у їхньому житті, коли ми їх привели молитвою до покаяння перед Господом. Вони просили у Бога пробачення за своє молоде життя, яке би воно не було, за свою гріховну природу. І це була відправна точка їх життя. Ми, батьки, повинні це зробити в житті наших дітей. Знаєте, мій батько теж був служителем і він, можливо, до кінця не розумів цього, він був щасливий тим, що його діти служать Богові. Просто він не звернув уваги на цей момент моєї зустрічі з Христом, і мені потім було складно його згадати. Це так буває з дітьми, які ростуть у християнських родинах. Але серед нас є багато людей, які виросли не в таких родинах. І я гадаю, що, якщо ви походите не з віруючої родини, а тепер стали християнами, ви повинні знати той момент, коли ви зустрілися з Ісусом.

Давайте згадаємо, ким ми були до того, як зустрілися з Ісусом. Хто ми були? Я не хотів би зараз навіяти на вас якусь таку сумну, погану думку, і переконати вас у тому, що ви були поганими. Бо дехто із вас може думати: «Ну, нормально було… Просто Бога не вистачало». Ситуації різні були в нашому житті, та прийшов такий час, що ви зустрілися з Ісусом. І от на чому я хочу загострити нашу увагу: якщо ми не зрозуміємо, ким ми були до зустрічі з Ісусом, то потім не будемо цінувати те, що отримали в Ісусі Христі. Справжня ціна того, що ми в Ньому отримали, відкривається тоді, коли людина бачить, із чого вона була витягнута! З чого вона прийшла, хто вона була, у чому вона валялася, у якому багні, у якому вона гріху жила… Можливо, ви були із досить пристойної сім’ї, завжди охайно одягалися, виглядали гідно на людях, нікого не ображали. Але дозвольте зазирнути глибше: КИМ ВИ БУЛИ ТОДІ, КОЛИ ЗАЛИШАЛИСЯ НА САМОТІ? Які думки шмонали ваш розум? Про що ви думали? Чим була наповнена ваша душа? Чиїм рабом ви були? Кому ви служили? Під чиїм ярмом ви мучилися і шукали цієї свободи, шукали цього визволення у своєму житті? У кожного є час про це подумати. Якщо зараз, під час проповіді, ви цього не зможете усвідомити, не зможете переоцінити, будь ласка, зробіть це вдома. Ви зрозумієте ще більшу цінність цього, прослухавши мою проповідь до кінця. Ким ми стали в Ньому? Більша частина моєї сьогоднішньої проповіді буде присвячена цьому питанню.

Але наразі звернемося до третього пункту – що ми з тим зробили? Ми читали в книзі пророка Єзекіїля про цю дочку Єрусалиму, яка досягнула такої слави… І я хочу, щоб ви прочитали в Біблії 14-й вірш: «Бо стала ти досконала, красива, пишна, славна через те, що Я тебе такою зробив, через Моє золото і через Мій одяг, який Я поклав на тебе, через Мій манікюр, через Мій салон краси (сучасною мовою казати)». Ви знаєте, от коли жінка заходить до перукарні чи салону краси – кожна жінка сама по собі є красива, але, коли вона звідти виходить, то вона наповал красива. Не буду на тому зосереджуватися, але Бог каже: «Я тебе привів до Свого салону краси, тебе відмили, наманікюрили, тебе натерли, у молоці виквасили, маслáми напахтили, золота начіпляли, зробили зачіску, одягнули тебе в красивий одяг… Ти стала такою красивою! Мова про твою красу пішла-пішла-пішла аж в інші народи, ти стала така тому, що Я тебе такою зробив». Я думав так: «Її природної вроди насправді не вистачало такою стати, Бог ще щось зробив, ніби доклав ще до її природної вроди, щоб вона стала такою красивою». У неї була межа, якої вона досягнула, і на тому все! Чому жінка хоче ще вії собі нафарбувати, ще щось зробити? От вона ніби красива, так? Але, коли вона ще щось до того докладе, то вона стає ще красивішою. Не будемо про тілесне, переведу мову на духовні речі. Писання каже: «Я годував тебе булкою, Я годував тебе молоком, Я годував тебе медом», – тобто, Я давав тобі їжу, Я зробив все для того, щоб ти була красивою дівчиною. Жодна людина на цій землі своїми ділами, своїми стараннями не може стати нормальним, зразковим християнином, якщо Бог чогось не докладе, чимось не покриє, і чогось не дасть. І от пройшов час, і вона зарозумілась у своїй славі, вона гоноровою стала, і вона забула про це, хто вона була… І вона почала оцю Божу красу, це золото, цей одяг, цей хліб, який Бог давав їй для духовного збудування, – вона почала його використовувати для гріха, для блудодійства. І Бог каже (27-й вірш): «І Я простягнув Свою руку на тебе (Бог каже: Я не міг цього більше терпіти), і те, що Я тобі дав Свого понад твою красу, Я забрав ту належну частину, і все! Я забрав, і більше ти такою не будеш!» В один момент Бог дав, а потім Він побачив, що вона те все неправильно використала, навіть гірше – вона попрала Боже благословіння, посвятотатствувала ним, і Бог каже: «Я забрав твою належну частину, все! Тепер живи, як хочеш!»

І, коли я дивився на цю картину, я зрозумів, що так само може бути в нашому житті. Є моменти, коли людина зустрічається з Ісусом і чогось набуває. Після зустрічі з Ним ми не залишаємося такими, як були: Він починає нас духовно годувати, Він дає нам духовну їжу на кожен день, Він дає нам славу, дає красу. Ви пам’ятаєте, коли Адам з Євою були в Едемському саду, вони там були абсолютно голі і не стидалися одне одного. Знаєте, чому? Тому що вони були покриті одягом Божої слави і не бачили наготи одне одного! І, коли цей одяг Божої слави зник через гріх, вони зрозуміли, що нагі, і відразу почали шити собі одяг з листя. Коли людина зустрічається з Ісусом Христом, вона не стає зразу ідеальною у своїй мові, у своїх вчинках, взагалі у своєму житті. А Бог просто бере і покриває її недоліки, покриває її, так би мовити, гріховну вроду, її вади, помилки… Вона, може, і продовжує ще це робити, бо їй тяжко зразу так перебудуватися, але це стає ніби невидним, вона стає іншою людиною! Вона стає людиною, навколо якої є така особлива аура. Бог відновлює красу, і людина досягає певного результату в бізнесі, в служінні, в сім’ї, у суспільстві, набуває друзів, і приходить момент, коли чаша переливається, коли чаша долі людини переповнюється. А потім, коли людина починає цим нехтувати, більше не цінує цього і не приділяє цьому належної уваги, Бог одного дня приходить і каже: «Я заберу те, що Я тобі дав! Я заберу той покров, яким Я покрив усі твої недоліки, і всім знову стане ясно, що ти – обманщик, що уста твої нечисті, що ти живеш підступним життям, і ти такий, який є…» І людина тоді втрачає друзів, втрачає статок, розриваються взаємини в сім’ї, і життя своє вона закінчує жалюгідно і бідно. Що ж робити, щоб цього не сталося?

Є один цікавий момент із Писання, на якому я би хотів загострити вашу увагу. Є така риса характеру, яка називається цілісність. «Цілісність – це наявність у людини єдиного, несуперечливого способу сприйняття світу, способу мислення, життя і діяльності. Цілісність – це наявність у людини власної системи цінностей, світогляду, що не змінюються під тиском обставин. Цілісність – це коли дії людини в одній сфері не просто не суперечать діям в іншій сфері, але здаються і необхідними, і єдиним можливим поєднанням з усіма діями. Цілісність – це непорушна чеснота, і людина, яка не має цілісності, не здатна до успішної самореалізації і досягнення благополуччя. Цілісність – це готовність поступатися, коли цього вимагає суспільне благо, і готовність стояти на смерть за нього! Цілісність – це сприйняття всіх проявів навколишнього світу, які виходять з одного джерела і мають безумовне право на повагу. Цілісність – це уміння виокремлювати головне і відсівати незначне».

Знаєте, повноцінна особистість – це є самодостатня особистість. Це людина, на яку не будуть впливати зовнішні чинники: критика, образи, можливо, якась біда. Вона знає собі ціну, вона знає, для чого вона живе. Вона має контакт із духовним світом, від якого вона живиться. Вона знає, що її внутрішній світ, внутрішня безпека, внутрішнє життя не зазнають краху ні за яких обставин! Вона – самодостатня людина, вона просто собі живе, так, як от у цій байці «Слон і Моська»: слон іде, а Моська гавкає. Чому Моська гавкає? Бо вона маленька, і вона нічого не може зробити, вона гавкає, а слон іде впевнено. Самодостатня людина – вона от, як слон: іде впевнено по життю. І те, про що ми зараз говоримо, Біблія називає ПОВНОТОЮ. Що таке повнота? ПОВНОТА – ЦЕ І Є ОТА ЦІЛІСНІСТЬ. Давайте, ми прочитаємо це місце із Писання – Колоссянам, 2-й розділ і 9-й вірш: «Бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества». Як ми розуміємо «вся повнота Божества»? Бог Отець, Бог Син І Бог Святий Дух – Трійця. Вся повнота Божества була в Ісусі. Він на цій землі був як Бог Отець, як Бог Син, і як Бог Дух Святий. Вся повнота Трійці Божественної була в Ньому! Коли люди приходили і казали: «Учителю, покажи нам Отця!», Він казав: «Хіба ви, дивлячись на Мене, не бачите Отця? Отець в Мені, а Я – у Ньому! Хто бачить Мене, бачить Отця!» Христос носив у Собі повноту Бога. І тому фарисеї та інші казали: «Ніхто, якщо тільки він не Син Божий, не може робити такі чудеса, як робиш Ти!» (пам’ятаєте, як Никодим сказав?). Потрібно належати до Божества, щоби такі речі робити!

І далі ми читаємо 10-й вірш: «І ви в Ньому маєте повноту!» Друге: є таке поняття, як повнота людини. Ось як у цій історії із Єзекіїля про дочку Єрусалимську: вона народилася і вже заслуговувала поваги просто за те, що була людиною, проте Бог каже: «Це класно, Я все це розумію, але Я хочу наповнити тебе повнотою! Я хочу тебе до салону краси завести! Я хочу тебе вимити, Я хочу тебе намастити, Я хочу одягти на тебе прикраси, одяг, Я хочу тебе відгодувати, наповнити тебе своєрідною повнотою, яку тільки Я можу дати!» Я хочу сказати, дорогі брати мої і сестри, що повнота, про яку я сьогодні говорю, – це повнота, яка дається виключно Богом. Її не можна надбати своїми зусиллями. Це той надлишок, який дається Богом для нашого життя. І написано: «Бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества» (тобто, у Христі), а 10-й вірш: «І ви (всі люди на цій землі) в Ісусі Христі маєте повноту». Отже, ми не можемо мати цієї повноти через освіту, яку ми можемо здобути (я не применшую зараз освіту, навчання), ми не можемо мати цю повноту через соціальний статус чи через інший статус (я не применшую статусу, бо це належні землі речі), АЛЕ ПОВНОТУ ЛЮДИНА МОЖЕ ОТРИМАТИ ТІЛЬКИ В ІСУСІ ХРИСТІ. Далі я хочу загострити вашу увагу ось на чому: в Євангелії від Івана, у 1-му розділі 16-му вірші написано: «Ви прийняли повноту Його благодаті на ту благодать, яка вже у вас є». Ви вже маєте якусь частину благодаті, бо ви на цій землі живете. «Але ви прийняли повноту Мою, ще як благодать на благодать!» Благодать помноженою стала. «Ви прийняли її, Я вам її дав з того моменту, коли ви зустрілися зі Мною!» І сьогодні, знаєте, якою повинна бути мета кожного християнина на цій землі? НАПОВНИТИСЯ ПОВНОТОЮ ХРИСТОВОЮ! Для чого? Бо ж всі ми хочемо бути красивими, як духовно, так і фізично, всі ми хочемо, щоби про нас чули, нас зауважували, бо всі ми хочемо бути вславленими. Ви скажете: «Нащо це мені потрібне?» Та й не говоріть! Людина так може сказати тільки тоді, коли вона стомлена. Знаєте, коли людина стомлена і доведена до ручки, їй вже нічого не хочеться, їй і та проповідь не потрібна.

Риса характеру, яку ми повинні отримати в житті, – це цілісність. Це те, що тільки Бог може дати при зустрічі з Ним. Давид був цілісною особистістю, він сказав: «Чаша моя переповнена!» Ви знаєте, сьогодні є дефіцит особистостей. Сьогодні є багато особистостей, але Особистостей з великої літери, цілісних, самодостатніх людей дуже мало. Сьогодні віруючих християн дуже мало. Кілька років тому назад я читав, як до України приїхав один священик із Англії і він здивувався, кажучи: «Я побачив стільки віруючих священиків на Україні!» Священнослужителів, віруючих! Які деруться за всілякі меркантильні діла, які гризуться між собою, які осуджують інших, які, знаєте, пліткуванням займаються, займаються якоюсь дрібнотою, безглуздям, дивишся – дитя Боже, християнин, спускається на такий ниций рівень… Сьогодні таких християн є – хоч відбирай, але не так багато сьогодні є самодостатніх, цілісних віруючих християн, які покриті, яких не зачіпає оце: «А ти чуєш, там щось із десятиною не все в порядку…» Знаєте, що самодостатній віруючий християнин скаже? «Я свою десятину віддаю Богові, і мені все одно, що з нею далі робиться! Я перед Богом живу, і цей закон працює у моєму житті. А далі хай відповідає той, кому це дано Богом». Розумієте? І це можна до всього віднести. Бог хоче, щоби були цілісні віруючі. Якщо ти будеш цілісною особистістю, ти ніколи не будеш залежати від обставин, тебе ніколи не можна буде вивести з себе, тебе ніколи не можна буде образити, ти будеш недосяжним. Ти будеш знати, в Кого ти віруєш, для чого ти живеш, кому ти служиш…

Ви знаєте, ось це, про що я кажу, – це повнота! Це надбання, яке людині неможливо здобути своїми силами. Вона це може отримати тільки від Бога. Біблійна обітниця каже, що нам належить та частка – мати повноту! «Ви маєте повноту в Ньому» – це є обітниця. «Насправді, Господи, я читаю у Твоєму Слові, що я маю повноту в Тобі, але я ще не став повноцінною особистістю, бо відчуваю, що мене легко роздражнити, легко образити, я відчуваю, що у мене язик чешеться на плітки, я відчуваю, що я ще от такий і такий… Мене дістає все! Господи, але я знаю, що ця обітниця – для мене, я хочу таким стати, покрий мене, одягни мене, нагодуй мене!» І приходить такий момент – Бог відповідає на цю молитву! Бог покриває, Бог піднімає! Але потім ми повинні відповідати за те, що ми з цим зробимо. Знаєте, буває так, що от людина вбирається у пір’я, здобуває якусь позицію, здобуває авторитет, і її понесло. Саме найгірше – це коли людина досягає чогось у Бозі, а потім нехтує тим, і Бог це забирає! Тоді страждає не тільки та людина, а й десятки, а то й сотні, і тисячі людей! Коли я читав історію про того самого Орала Робертса, який будував університет, знаєте, університет вже був збудований, студенти вже вчилися, і вони мали отримати акредитацію. І на той час в Америці двоє відомих проповідників впали в гріх, у блуд. І засоби масової інформації рознесли цю інформацію по всій Америці, і у них почалися дуже серйозні проблеми взагалі в служінні. Це вдарило по всій Церкві. Знаєте, будь-що з того, що ви набуваєте у житті, несе за собою відповідальність.

Але є ще й третя повнота – це повнота Церкви. Давайте ми відкриємо Послання Апостола Павла до Єфесян, 1-й розділ, 22-й і 23-й вірші: «І все покорив Отець під ноги Ісуса, Сина Свого, і Його поставив найвище за все за Голову Церкви, а вона Його тіло, повнота Того, що все всім наповняє! (До Ефесян 1:22,23)

Писання каже, що Церква носить повноту Христа. Церква, яка применшує Христа в своїй науці, в своїх доктринах – вона є неповноцінною, вона є просто релігійною організацією, де немає Бога. Я не хочу сьогодні принизити якусь конфесію, я не маю цього на меті, але я хочу сказати: ЦЕРКВА, ДЛЯ ЯКОЇ НА ПЕРШОМУ МІСЦІ ХРИСТОС, А НЕ ЯКІСЬ ОБРЯДИ, І ЯКА, ЗА СЛОВАМИ АПОСТОЛА ПАВЛА «… ПРОПОВІДУЄ ХРИСТА РОЗП’ЯТОГО», – ТАКА ЦЕРКВА БУДЕ МАТИ ПОВНОТУ. А що це означає, коли церква має повноту Господню? Церква – це зібрання людей з усіма недоліками; хтось досягнув цієї цілісності, а хтось – не досягнув, на цій землі немає ідеальної помісної церкви. Але, коли церква має повноту Христа, то Христос покриває цю помісну церкву, покриває її недоліки, покриває її недопрацювання. Вона маленька, але вона красива! Вона з провінційного містечка (як і в Біблії казали: «Що може бути доброго з Назарету?»), або вона з якогось там села, але про неї знає вся нація! Вона уславлена, про неї всі говорять! Розумієте, коли Бог покриває церкву Своєю повнотою… Ви знаєте, є великі церкви, про які ніхто і не чув, і не знає, а є малесенькі церкви, про які дуже багато чують і знають! Це не тому, що там такі красиві люди, або пастор там такий особливий, або ж там щось таке сталося… Ви знаєте, на те є одна причина: тому що Бог покриває Своєю славою! І ще тому, що там не применшується Христос! Бо трапляється, що церкви починають применшувати Христа, а на перше місце починають ставити якісь там пророцтва, якісь традиції, знаєте, от, буває, люди приходять до церкви і вони налаштовані не на Христа, а на те, яке буде пророцтво! Я не применшую пророцтва – вони є цінними, але на першому місці повинен бути Христос. Церква тоді стає уславленою, вона стає благословінням для нації, для народу. Вона тоді має повноту, є Тілом Його, повнею Того, що все всім наповняє! А є такі моменти, коли церква припиняє проповідувати Христа розп’ятого, вона припиняє вести, направляти погляди людей на Христа, – і Бог забирає оцей надлишок цієї цілісності. І, знаєте, що стається? Церква починає ділитися, починаються непорозуміння, конфлікти, і в місті пішла паніка. І від того починають страждати інші хороші церкви. Ви розумієте, про що я кажу?

Якою великою є наша відповідальність за те, щоби нести це звання і бути гідними його! Але все це я веду до того, з чого починав – «чаша моя переповнена», доля моя переповнена! Доля людини може бути переповненою тільки тоді, коли Бог її покриє ось цим надлишком Своєї благодаті. У мене це завжди асоціюється з кав’ярнею, коли ти приходиш і кажеш: «Дайте мені каву американо з молоком!» Офіціантка приносить каву, а там зверху молоко, а на молоці сердечко з шоколаду насипане. Це так приємно! Кава, ще і з сердечком! Вона стає вдвічі смачнішою! Знаєте, от Бог дає так само, Він переповнює долю людини, Він не лише просто дає тобі благословіння, а Він ще чимось тебе прикрашає! Ось за це варто боротися, заради цього варто жити, ціну платити! Тому, я хотів би, щоби Дух Святий міг проговорити до кожного із нас це слово: Господи, я хочу бути цілісною особистістю, я хочу, щоби моя доля була переповненою, покрий мене, допоможи мені це зберегти!

 Автор проповіді: Володимир Андрощук

Редактор: Наталія Тітко