Розширюй межі свого володіння

Аудио плеер

Download Now

РОЗШИРЮЙ МЕЖІ СВОГО ВОЛОДІННЯ

                  Що таке «розширювати межі»? Думаю, не лише я міркував про значення цього вислову. Розширювати межі чогось, того, що ти маєш, – неодмінно означає процес боротьби, у якому є своя ціна. Якщо хтось розширює межі – значить, він вже має якусь територію, і хоче її збільшити. Та, збільшуючи її, він вже заходить на іншу територію, і тут без боротьби не обійтись. Але те, про що ми сьогодні говоримо, ні в якому випадку не є анексією, загарбанням чужого. Насправді, це є ПОВЕРНЕННЯМ СОБІ ЗАКОННОГО НАСЛІДСТВА. Ви знаєте, від початку Бог створив світ чудовим, все перебувало у такій гармонії, було таким ідеальним, у неймовірно красивому дизайні, і Бог поставив людину, як вінець цього всього творіння, і сказав їй: «Піклуйся, управляй, роби!» Якщо так подумати, чого ще людині на той час бракувало? Та нічого! Вона мала все, і те все було в гармонії. Якось я недавно сидів в Google Map і шукав, де був Едемський сад. І на території Іраку, на розвилці річок Тигр і Євфрат, я знайшов це місце. Виявилось, що ЮНЕСКО хоче зробити там визнаний парк, і я собі подумав: «А що там є такого особливого? Болото якесь, кругом взагалі пустеля, все розбомблено – бо то ж Ірак…» Та, ви знаєте, на той час прекраснішого місця на цій землі не було, і Бог планував, щоб цей рай міг розповсюдитися по всій землі. І Богові хотілось, щоб ця гармонія неба, яку Він спустив на землю, розширилася. Люди мали все необхідне для життя, та в один момент Адам з Євою просто взяли і продали те все сатані. Дещо подібне трапилося з братом Ісавом – пам’ятаєте, коли він зголоднів і за чечевичну юшку продав своє первородство. Або як було із тим блудним сином, який взяв у батька свою частку і пішов. А за тодішніми єврейськими законами продавати землю було заборонено, бо земля була понад усе. Та той син просто взяв і розбазарив усю свою частку. Або взяти того самого Юду – одного із 12-ти учнів, який просто зрадив Ісуса. І таких прикладів у Біблії не бракує.

Та повернемось до Адама з Євою, які першими все продали. І вся ця краса, гармонія перейшли до інших рук. Та настав час, коли Бог почав все це повертати і знову відновлювати. Проте, Богові довелося заплатити дуже високу ціну – жертву Свого Сина Ісуса Христа, щоб знову все повернути і дати людині право наслідувати те, що було створено від початку. Подібну аналогію можна знайти і в історії про Ізраїль – Бог дав для нього свою землю, і, залишивши Єгипет, Ізраїль попрямував туди. Та скільки страждань і труднощів їм довелося пережити по дорозі до тієї Обіцяної землі! Писання сповнене описом неймовірних історій, які випали на долю як самого народу, так і священнослужителів. Та врешті-решт, великій частині євреїв так і не вдалося увійти до Обіцяної землі через їхнє невірство. Написано, що ввійшло молоде покоління, і ввійшло з боротьбою. Та, навіть ввійшовши до Обіцяної землі і живучи на ній, чи ж не доводиться їм весь цей час боротися за її утримання? Скажіть, чи ж не схоже це на наше життя? Кожен із нас свого часу був у цьому своєрідному гріховному рабстві Єгипту, і Бог нас звідти вивів, і у всіх нас був оцей шлях до Бога. Є такий вислів: «Багато є доріг до Бога». Я з ним, до певної міри, не погоджуюся, тому що є одна дорога до Бога – Ісус Христос. Та, звичайно ж, всі ми маємо пройти оцей певний шлях, тому що у кожного була різна доля, різне місцеперебування, соціальний рівень життя, поняття, виховання, і таке інше. І, зрештою, всі приходять до одних воріт – до Ісуса. І шлях цей легким не назвеш. У когось він почався, можливо, 10 років тому назад, і, хоч люди противилися і відкидали, та Бог все одно достукався до них. Взяти хоча б нас з вами, скажіть: коли ми вже стали дітьми Божими і ніби увійшли до своєї Обіцяної землі на території Божого Царства, та чи ж не доводиться нам платити ціну за те, щоб там утриматися? Наше життя – безперервний процес боротьби, і боротися доводиться кожного дня, ми платимо велику ціну, жертвуємо, плачемо, радіємо, просимо підтримки один в одного, шукаємо церкви, єднання. Для чого? Для того, аби втримати території, аби зберегти свою сім’ю.

Я хотів би поділитися з вами думками про певні такі практичні речі, і почну з того, що існують такі території, на які Бог поклав Своє табу, – ними не можна ні оволодівати, ні навіть заходити на них. Ми не маємо права розширяти своїх меж за рахунок цих територій. І одна із таких територій, на яку ми не маємо права претендувати, – це воля іншої людини. Чому я хотів цього торкнутися? Тому що це є дуже делікатна і глибока тема, що стосується сімейних взаємовідносин між чоловіками і жінками, батьками і дітьми а також близького оточення. Бог творив кожного із нас, навіть діток в сім’ї, із суверенним правом волі. І батьки не мають права тяжіти над волею своїх дітей, чоловік – над волею жінки, а та – над волею чоловіка. У кожного є суверенне, святе право на свою волю, і Бог хоче, щоб вона проявлялася самостійно. Ми в деякій мірі можемо сприяти вихованню і створенню відповідної атмосфери, клімату середовища. Та іноді, коли ми свідкуємо людям про Христа, ми просто намагаємось зломити їхню волю через ногу і ледь не силою хочемо змусити їх прийти до церкви. Та Бог, на відміну від нас, завжди поважає суверенне право волі людини.

Якщо повернутись до практики життя, саме час згадати чаклунство. Чаклунство якраз і є тією практикою, в якій намагаються зломити волю іншої людини, щоб її підім’яти. І багато людей, навіть не задумуючись про це, мимоволі ним користуються, наприклад, коли батьки прагнуть переломити волю своїх дітей. Є моменти, які батьки можуть втратити в процесі виховання. І, якщо ці моменти вже втрачені, потрібно шукати якісь інші підходи, а не ломити волю дітей, тому що те, що може бути зломлене, може вже ніколи назад не відновитись. Ми у себе в церкві практикуємо сімейні вечори, і недавно на одному з них у нас зайшла мова про про причини виникнення сімейних конфліктів. Насправді, можна було б уникнути 90 відсотків конфліктів в сім’ях, якби члени сім’ї давали один одному власний життєвий простір. У кожного в сім’ї – чи то в чоловіка, чи то в жінки, чи то в дітей – має бути щось індивідуальне, своя поличка, свої кишенькові гроші, свій куточок, своє місце. І, коли щось є лише твоїм, і ніхто на це не претендує, тоді можна говорити про побудову взаємин. А коли немає місця – людям разом тісно, вони заходяться штовхати один одного, і починаються конфлікти. НЕ МОЖНА НЕХТУВАТИ СУВЕРЕННИМ ПРАВОМ ВОЛІ ЛЮДИНИ.

Нехай Дух Святий вам допоможе самим пороздумувати над цією темою приватно, а ми поговоримо про наступну заборонену територію, а саме: МИ НЕ МАЄМО ПРАВА ПРЕТЕНДУВАТИ НА ТЕ, ЩО Є НЕ НАШЕ. Часто буває так, і це особливо актуально для Західної України, що у сім’ї є двоє, троє, і більше дітей, і батько хоче переписати на них спадок. І от він ще за свого життя пише спадок, ділить там землю, чи будинок, а батьки помирають – і діти починають між собою конфліктувати, переборювати або витягувати цей спадок. Часто й до судів діло доходить. І, ви знаєте, в таких ситуаціях істина, законність і право полягають у тому, що той спадок, який переписав на мене батько, і який законно належав мені по його спадщині, – оце і є моє право. І я не маю права розширювати свої межі за рахунок того, що належить моєму братові. Це є повага до батьків, повага до того, що тобі належить. Зрозумій це люди – і скількох проблем можна було б уникнути! Мені недавно доводилося розв’язувати сімейні конфлікти, де дві сестри і брат судилися між собою за поділену хату. І доходить до абсурдів! Існує твій законний спадок, є ця межа на городі, яку ти насправді не маєш права пересувати, є те посаджене сусідське дерево, на яке ти не маєш права. Це не твоє, і ти не можеш за рахунок якогось свого впливу претендувати на чужу землю або територію. Одна із Божих заповідей велить: «Не побажай чужого!» Врешті-решт, ми не маємо права претендувати, і Писання ще далі вглиб уточнює: «Не претендуй на жінку друга твого».

На цій землі є території, які з повним правом можна назвати проклятими. Я присвятив багато років своєму хобі – історії. Я люблю історію, більше 20 років займаюся історією, археологією, спілкуюся з істориками. І є такий історичний факт, що, коли на Київську Русь офіційно прийшло християнство і в 988 році Володимир хрестив Київську Русь, то все це ідолство, поганство було поперте з Києва в Тернопільську область, в Гусятинський район, на берег річки Збруч. І впродовж 300 років на 15 гектарах землі там були капища, і ця територія і по сьогоднішній день є “особливою” тим, що ніхто із людей просто туди не ходить. Там не обробляється земля, тому що людям там являються привиди, їх охоплюють якісь страшні переживання, а ще туди їдуть з усього світу заряджатися енергією ті, що займаються магією і екстрасенсорикою. 5 гектарів землі було зайнято жертовними ямами, де навіть приносили в жертву людей, 5 гектарів було віддано під кладовища жерців, і ще 5 гектарів – це були їхні житла. І впродовж 300 років ситуація виглядала наступним чином: офіційно на наших землях було християнство, та священики, які вдень служили в християнських церквах, ночами ходили на капища. Християнську атрибутику приносили демонам – і це все тягнулося триста років! І, ви знаєте, у тому ж Гусятинському районі і по сьогоднішній день є обмаль церков, а це ж великий район! Чому? Бо у поганстві була така практика, коли жерці захоплювали територію. Як можна прочитати і у книзі пророка Ісаї, коли там йдеться про розширення меж і про забиті коли. Жерці, коли приносили когось в жертву, розчленовували тіло на частини і закопували ті шматки, руки і ноги на різних ділянках землі, а саму цю землю предавали закляттю.

Я трошки перенесуся здалека: в моєму районі є одне село Білозірка (до речі, жінка президента Ізраїлю родом з цього села), де 80 років тому назад була велика євангельська церква. І відбувся там один релігійний захід (мова йде про інші деномінації), під час якого була підписана декларація, що тепер Білозірці штунди більше не загрожуватимуть. І, ви знаєте, з того часу рік за роком ця церква все зменьшувалася і зменьшувалася. Скільки туди не їхало місіонерів, скільки посланців там не проповідувало, – люди слухають, люди відкриті, та ніхто Христа не приймає. Тобто, є території, які мають особливе значення, і, не маючи слова від Бога, ти не маєш права прийти на цю територію і щось тут робити. Коротко розповім вам гірку історію зі свого життя. Приблизно 8 років тому назад молитовна група з нашої церкви вирішила, не попередивши мене, зробити одну таку духовну справу – у нас було таке місце на роздоріжжі доріг, де була корчма, і у тій корчмі збиралися люди, які реально практикували магію. І от молитовна група вирішила піти, обходити молитвою навколо цієї корчми і там стати молитися. Церква ще тоді була, знаєте, не така сильна в цих питаннях. І от виходять ті люди з корчми, бачать, хто ходить, і що тут робить, і вони мобілізували всі можливі ресурси диявольського світу проти помісної церкви – знаєте, це була жорстока боротьба, і ми, як сім’я, стали жертвою цієї боротьби. Моя дружина захворіла і помирала, це була страшна історія, яка тягнулася більше, ніж півроку. Ми давали клич в різні церкви, в молитовні групи: «Моліться за нас, моліться!» І кругом нам говорили: «Бог дає слово: боротьба з чаклунством». У нас не було достатньої молитовної опозиції, сили, розуміння, щоби протистояти цій навалі. Та здаватися не можна було, і ми просили допомоги у тих молитовних груп, що приїжджали в наше місто, і вони молилися одного тижня, другого, і так місяцями. Час йшов, і згодом сталося так, що Бог оздоровив мою дружину а та корчма перетворилася на похоронне бюро. Зрештою, ми таки вийшли переможцями, боротьба була виграна, але й ціну було заплачено дуже високу. Життєво необхідним є зрозуміти, що є території, на які без Слова Божого і без відкриття Господнього просто не можна заходити.

Згадаємо історію Івана Хрестителя. Пам’ятаєте, коли він проповідував на річці Йордан, а до нього прийшли митарі і питають: «Що нам робити?» Знаєте, що сказав Іван Хреститель? «Не бажайте більше того, що вам належить» (Від Луки 3:13). І це стосується багатьох моментів, взяти хоча б наше практичне життя. От, працюєте ви на роботі, або маєте приватне замовлення, чи працюєте у когось по найму, і виконали якесь завдання, а потім починаєте жадати або й вимагати більшої платні, чи намагаєтесь взяти більше грошей за свою роботу. Одного разу пастор поділився зі мною однією цікавою історією, хоча то, може, був і анекдот, та я не люблю апелювати до цього слова. І от він розповідає: «Ходить одна жінка до церкви, слухає там проповіді проповідників, а вони всі повторюють: «Дорогі брати і сестри, дорогі брати і сестри…» І жінка все дивувалась: «І чого вони всі так кажуть: «Дорогі брати і сестри»? Не можу зрозуміти». Та, коли ці брати прийшли і перекрили дах жінчиної хати, вона відразу зрозуміла, чому вони дорогі». В народі побутує таке прислів’я: «Здер, як штунда». Чому так стається? Ти просто не маєш права взяти більше, ніж вартує твоя робота. І у багатьох людей, які є християнами, присутня ця проблема. Та й взагалі, куди не піди, всюди з нею стикнешся. Чому б не взяти трохи менше на кілька відсотків, ніж беруть інші, або хоча б не брати більше, продемонструвавши тим благовоління Божого Царства? Чому ж ти, будучи дитиною Божою, через якісь 50 гривень збурюєш весь колектив? Хіба ж ті гроші того варті?

До цього часу я говорив про негативну частину, де ти не можеш претендувати на розширення, та зараз ми поговоримо про території, якими варто і важливо володіти. Бо, почни я з цієї позитивної частини, продовження проповіді було б сумним. Отже, існують території, якими неодмінно треба володіти, наприклад – розширювати свої таланти, свої дари, свій потенціал. Апостол Павло свого часу казав Тимофієві: «Ревнуй про цей дар, возгрівай цей дар, який Бог дав тобі!» (1 Тимофію 4:14). А в іншому Посланні він наголошує: «Ревнуйте про духовні дари, особливо про те, щоб пророкувати» (1 до Коринтян 12:31; 14:1). Що таке ревнувати? Це значить – докладати максимум зусиль, боротися, розширювати, працювати над собою, платити ціну, жертвувати!Розширюй територію свого впливу, свого потенціалу. Розвивайся в служінні; не треба просто діяти за принципом: «Я виконую те, що ти мені доручаєш». Нещодавно на зустрічі зі служителями нашої помісної церкви я їм запропонував: «Давайте, ми домовимося, що, кожного разу, зустрічаючись із вами на лідерському служінні, не я буду задавати вам моторику, а ви самі будете приходити зі своїми ідеями, і це показуватиме, що ви розвиваєтеся в служінні, ви даєте пропозиції, зауваження, ви хочете рухатися, а я, як пастор, буду вам у тому допомагати і сприяти. Не можна ж вас весь час штовхати!» І, ви знаєте, це дуже класно, коли все так працює!

Розширюйся в служінні, проси у Бога бачення, розвивайся в бізнесі, у роботі. Приміром, ми зі своєю сім’єю маємо, крім служіння, ще й інший бізнес – аптечний. У цій сфері ми працюємо вже більше 10 років. І кожного разу, наймаючи до себе на роботу людей – фармацевтів чи провізорів, – ми їм кажемо так: «Ми вам не будемо платити зарплатню за те, що ви прийшли заробляти гроші. У нас є одне правило: ми вам будемо платити гроші за ваш талант! Працюйте, служіть людям, реалізовуйте себе – і от за цю роботу ми вам заплатимо». ЗНАЄТЕ, БОГ НАСПРАВДІ СТВОРИВ ЛЮДИНУ ТАК, ЩОБ ВОНА ПРАЦЮВАЛА, І ПРАЦЮВАЛА НЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ ГРОШІ. БОГ СТВОРИВ ЛЮДИНУ, ЩОБ ВОНА, ПРАЦЮЮЧИ, ВИВІЛЬНИЛА СЕБЕ – А ЗА ЦЕ ЇЙ ЗАПЛАТЯТЬ. Розвивайтеся на роботі! Це є дуже цінно, коли ви працюєте на якомусь підприємстві, чи у приватній фірмі, чи будь-де, і у вас є ідеї, пропозиції, і ви ще вмієте їх подати своєму шефові чи роботодавцеві. Або, припустімо, робите ви свою роботу, і при тому думаєте, як її можна зробити ліпше. Ви не просто собі працюєте, примовляючи: «Нічого зверх цього я не робитиму – яка зарплатня, така робота!» – ні, не так! Християни працюють не так! Коли ти розширюєшся в роботі, в бізнесі – Бог дає тобі благословіння, дає можливості.

Розширюйся, тому що ми маємо великий потенціал у тому, збагачуйся друзями! Друзі, насправді, є настільки важливими… Ви знаєте, відкрите серце притягує друзів: приїжджаю я на Східну Україну – у мене повно друзів, завітав на Закарпаття – у мене і там друзі, приїжджаю на Рівненщину – і там не без друзів, тому що я завжди високо ціную людей, які служать Богові. Це така сім’я! До слова, минулого року ми організували в церкві таку програму – цілий рік служіння церкви проводились ніби у вигляді біблійної школи, через кожну неділю до нас приїжджав якийсь пастор з іншого міста і викладав певну тему біблійної школи. Скільки служителів приїжджало! І, ви знаєте, церква просто мала змогу побачити і оцінити, якою багатогранною є дружба. На сьогоднішній день Бог так дав у наше серце, що до нашого приміщення, до мене в офіс приходять не тільки протестантські пастори, а й православні, католики, адвентисти, п’ятидесятники. Ми всі збираємося, сміємося, п’ємо каву, проводимо спільні заходи, і між нами панує розуміння. Одного разу католицький пастор сказав наступне: «Ви знаєте, ми прийшли до такого рівня, що нам всім треба погодитися з таким твердженням: у цьому місті повинна бути церква не Іванова, не Степанова, а церква Христова», – і ми є тотожні з думкою цього пастора. Треба розширити в своєму серці місце для друзів.

Опановуйте соціальну і політичну сфери. Приміром, я впродовж трьох скликань був депутатом міської та районної ради, і побачив, що одна людина, як у Писанні написано, може прогнати тисячу, а двоє – десятки тисяч. Однієї людини достатньо, щоб вплинути, змінити будь-яке рішення. Коли тебе там немає – може бути отак, та твоя присутність здатна всю погоду змінити. І, коли Бог дає таке покликання, дає розуміння, що ти можеш щось зробити, – іди! Якщо тобі пропонують, і у тебе є можливість на щось вплинути – дій, це твій шанс. І, насправді, Бог надає нам багато можливостей щось зробити, тож опановуй, розширюй межі, впливай на певні території, пиши якісь проекти, які згодом цілком можуть почати фінансуватися. Це не для всіх, та для деяких людей ця дорога реально існує. Одним словом – розширюй межі, збільшуй свій вплив, та не забувай, ДЛЯ ЯКОЇ МЕТИ ЦЕ ТРЕБА РОБИТИ. НІ В ЯКОМУ РАЗІ НЕ ДЛЯ СВОГО «ЕГО». А ВСЕ, ЩО МИ МОЖЕМО ЗРОБИТИ, СЛІД РОБИТИ ДЛЯ ДЕМОНСТРАЦІЇ БОЖОГО ЦАРСТВА. Адже, написано в Писанні: «Ви тепер вже не свої, а ви куплені дорогою ціною Крові Агнця» (1 до Коринтян 6:19,20).

Знову ж таки, наведу вам приклад із життя нашої помісної церкви. Це було кілька років тому, коли Управління релігії і культури попросило нас написати звіти, що ми, як церква, робимо. Ви знаєте, я постав перед проблемою: офіційно, якщо судити по якихось документах, ми ніби нічого й не робимо, а практично – всі кругом щось роблять. І я думаю собі: «Тут щось не так! Треба поміркувати, як вчинити». І я звернувся до церкви з таким проханням: «Кожна родина із вас щось робить – жертвує на АТО, відвідує хворих, прибирає в місті… Давайте, зробимо наступне: я напишу таку відомість, покладу її біля вхідних дверей церкви на столик, і кожен із вас, коли робитиме від себе будь-яку маленьку річ, хай не афішує, що він це робить від себе, а скаже, що він це робить від церкви, бо ви є частиною Тіла Христова, і хай запише туди». Ви знаєте, пройшов місяць, і назбирався цілий список, і я потім рахував, скільки ж то було коштів, і скільки людей було задіяно! Я розумію, коли ти маєш, скажімо, 100 гривень, або якусь маленьку допомогу, тобі простіше віддати це пожертвування і сказати, що то від церкви, але, коли ти хочеш когось благословити на тисячу гривень, або надати більшу допомогу – тут тобі вже кортить себе продемонструвати. Це так по-плотському, і я, звісно, розумію, що це притаманно людській природі, та якраз тут і треба сказати про церкву, а не про себе. Приміром, буває так, що до нас звертаються різні державні інституції з проханням: «Допоможіть нам медикаментами». А у випадку з медикаментами складеш навіть якусь маленьку коробочку, і там вже будуть тисячі, бо ліки дуже дорогі. І ми завжди кажемо: «Ми це даємо від церкви». Ми демонструємо життя і роль церкви в місті. Роби це не для демонстрації самого себе, а для демонстрації Божого Царства.

Ви знаєте, в Євангелії від Матвія в 24-му розділі Бог каже до Петра: «Я дам тобі ключі». Якось я думав: а яку функцію виконують ключі? Мені неодноразово траплялася нагода потримати ключі від середньовічних зáмків – величезні ключі, якими відчинялися замкові ворота. І одного разу я поцікавився у іншого історика: «Скажіть, будь ласка, що це означає?» «Ну, в Середньовіччі це означало, що це є ворота в місто, це є ключ до цілого міста». Ще з давнини повелось так: якщо ворог нападав на інший народ, і навіть розбивав все місто, та храму ще не повалив, це означало, що війна ще не виграна. Та якщо вже храм був повалений – це була крапка. Війна виграна. Тобто, якщо ти маєш ключі, і ворог тими ключами ще не заволодів, це означає, що ти не переможений. Та тут є ще один нюанс – якщо ти маєш ключа, у тебе є можливість зайти на цю територію, яку він відмикає. Знаєте, я трошки по-іншому вам інтерпретую це місце з Писання: Бог дав для Церкви ключі, щоб вона могла відкрити територію, на якій знаходяться грішники, полонені дияволом. Це своєрідне гетто. Всі ви знаєте з історії про те, як німці заганяли євреїв до гетто, щоб після повести їх звідти на розстріл. І диявол теж утримує грішників на своїй території у цій подобі гетто. Для чого? Щоб їх погубити! І ми це повинні розуміти, і Бог дав для Церкви ключі – знання, як відкрити ці двері, вирвати цих грішників з диявольської території, і як розширити туди межі Царства.

Може, ви з таким не стикаєтеся, та нам не раз доводилося таке робити, бо ще на початку 90-х років ми заснували місію, а потім, в результаті місії, утворилася церква. І от ми поставили собі за мету об’їздити всі навколишні села і райони Хмельницької області. Розумієте, от між Тернопільською і Хмельницькою областями є рів, який колись був польсько-радянським кордоном, і коли у нас кажуть: «За ровом» – це значить, на Хмельниччині. І от прямо біля рову є два села – одне село на Тернопіллі, друге – на Хмельниччині. І кожної неділі люди в селі на Тернопіллі прямують до церкви, а на Хмельниччині неділя є приводом поратися на городі, будувати хати – ось, як радянська ідеологія вибила будь-яку віру в Бога! Там є цілі села, де немає жодної церкви, ні ортодоксальної, ні протестантської, ніякої. Ти приїжджаєш туди і не знаєш, куди ти приїхав, що це за народ, і у що вони, взагалі, вірять. В тих селах царює пияцтво, нерідко трапляються випадки суїциду. І от ми поставили собі за мету – скільки було змоги об’їхати, ми кожного тижня їхали до якогось села проповідувати Євангеліє, ми вторгалися на цю територію, щоби принести туди Царство і розширити межі його володінь. Пам’ятаю, одного разу ми їхали за 70 км до села Базалія в Теофіпольському районі, був повен автобус дітей – наш хор. І от ми приїхали до того села, проводимо служіння, а хтось нам в цей час познімав фари з автобуса. На вулиці лютував мороз, була зима. Дяка Богові, що знайшовся чоловік, який тоді покаявся єдиний на весь зал, уявляєте? І він зі свого Жигуля вдома зняв фару, і ми, прикрутивши її дротом, якось приїхали додому. Оце є ціна за те, що ти вторгаєшся на цю територію і несеш Євангеліє, щоб вирвати ці душі. А сьогодні там, дивлюся, справи вже пішли на краще, вже через село з’являються церквушки…

Ще хотілось би вам розповісти одну історію, яка просто неймовірна і варта того, щоб нею поділитись. 20 років тому назад в одному райцентрі ми проповідували Євангеліє, я на той час був молодим хлопцем, мав свій ансамбль, грав на гітарі, і ми їздили і проводили такі євангелізації в парках. І завжди десь люди каялися. 2 роки тому назад я хотів продати одну свою річ і виставив інформацію в інтернет. Ввечері дзвонить якийсь чоловік з Луганської області і попадає на мого сина. Трохи поговорив з ним, а потім питає: «А ти віруючий?» Син здивовано: «Да-а-а…» «А твій батько пастор?» – «Ну, так… А, давайте, Ви поговорите з батьком ввечері?» Пізніше того ж вечора цей чоловік мені дзвонить, і ми договорилися до того, що 20 років тому назад на одній із євангелізацій його дружина покаялася, і тепер вони є служителями в Луганській області, на цій території, мають семеро чи восьмеро дітей. Тобто, ви розумієте, що певні речі можна оцінити лише з часом, амінь?

Я ще хотів би звернути вашу увагу на кілька моментів. Коли ви вже оволоділи певною територією, Бог вам дав привілеї, дав шанс мати якесь насліддя, мати певні таланти, певний вплив, у тому числі і в церкві, мати якесь духовне служіння, – то варто ніколи не забувати наступне місце з Писання: це Ісая, 62-й розділ, 6 і 7-й вірші, Бог це казав до Ізраїлю, але це слово має сьогодні стосунок і до всіх нас: «На мурах твоїх, Єрусалиме, Я сторожу поставлю. Ні вдень, ані вночі ніколи не замовкайте! Ви, що пригадуєте все Господові, немає для вас спочинку, аж поки не відновить Єрусалиму, аж поки не зробить його землі землею славною». Я скажу вам так: якщо ви щось маєте, якщо ви чимось оволоділи, сторожуйте! Тому що є ворог душ людських, який милиться на те, що ви маєте. Ви розумієте, що таке «милитися»? Це значить «мати намір захопити це». Є ворог душ людських, який плете наміри оволодіти вашими дітьми, вашим здоров’ям, вашим насліддям – захопити все, що ви маєте. І навіть прагне заволодіти вашою вірою – сьогодні не злічити людей, які колись були глибоковіруючими. Послухайте, я чув таку історію ще від свого батька, що був один чоловік, який мав пророче слово від Бога і такі розвинені духовні дари в Бозі, що Бог просто переказував йому події, які мали відбутися завтра, післязавтра і наперед. Та потім в його життя прийшло таке зневір’я, що він просто подався до бандитів. Це було у нас на Західній Україні після війни, коли бандити ходили по домах і розстрілювали сім’ї. І той чоловік став таким бандитом. Далі мій батько розповідав: «Одного разу він прийшов зі своєю бригадою до нашої сім’ї, щоб нас стратити. Та, коли він нас побачив (а я на служіннях не один раз сидів у нього на колінах), його серце змилосердилося, і він промовив: «Україна вас милує!», і пішли». Є люди, віра яких дійсно глибока, та вони її втрачають, бо є оцей ворог душ людських, який хоче послати зневір’я в чомусь, розчарування; тому: «коли думаєш, що ти стоїш, бережися, щоб ти не впав» (1 до Коринтян 10:12). БО ЗА УТРИМАННЯ ТЕРИТОРІЇ ТРЕБА ЗАПЛАТИТИ ЦІНУ НЕ МЕНШУ, НІЖ ТУ, ЯКУ МИ ПЛАТИМО ЗА ОВОЛОДІННЯ ЦІЄЮ ТЕРИТОРІЄЮ. Це вимагає великої жертви – жертви молитов, єднання, сліз.

Є історія про одну багатодітну сім’ю, в якій матір завжди приходила до Бога з молитвою за своїх діток. Та тих дітей було так багато, що в домі не було жодного спокійного місця, де матір могла б помолитися. Тож одного разу вона зібрала своїх діток і каже їм: «Дітки, коли ви побачите мене посеред кімнати з накинутим на голову рядном – не заважайте мені, бо це моя територія, де я молюся Богові». Вона таки знайшла своє місце і продовжила молитви за свою сім’ю! Тут знадобиться боротьба, це не так легко, та нікому з нас цього шляху не уникнути, і треба зрозуміти, що, не заплативши ціни, нічого не здобудеш. Дехто з нас на якомусь етапі свого життя міг опинитися в ролі ось цього Іавіса (пам’ятаєте, як у 1-й книзі Хронік, у 4-му розділі, 9-10-му віршах написано, що мати цього хлопця дала йому ім’я «Іавіс», кажучи: «Я породила його в муках»). Ви знаєте, через оце ім’я у нього, напевне, була тяжка історія життя, як і у багатьох людей сьогодні. І от його матір породила його в муках і дала йому відповідне ім’я, і вся його доля була така корява. І став він одного разу перед Богом і давай кричати: «Боже, якби Ти міг щось змінити!» Ви знаєте, багато людей на цій землі опинилися в ролі цього Іавіса і теж кричать: «Боже, якби Ти міг би щось змінити в моєму житті!» Писання каже, що Бог зумів щось змінити в його житті, і я вам скажу, що Богові під силу змінити щось і у вашій долі. Можливо, хтось із вас опинився в ролі Мойсея. Пам’ятаєте, коли ізраїльський народ втікав з-під єгипетського ярма, і опинився у скрутній ситуації, коли ззаду у них був фараон, а спереду – море. І Мойсей заходився кричати. А Бог його питає: «Мойсею, чому ти волаєш?» Він своє: «Господи, порятуй!» А Бог каже: «Мойсею, що в тебе в руці?» Мойсей подивився і каже: «Палиця». – «Так візьми і вдар нею по воді» (Вихід 14:10-16). Я вам скажу: навіть, якщо ви опинилися на такій території життя, де ваш простір зменшується, і вам тільки і залишається, що волати до Бога, пам’ятайте, що ви є дітьми Божими, і у вас є щось, чим ви можете вдарити по цій ситуації, чим ви можете її підкорити, і ця вода розступиться!

Я хотів би закінчити свою проповідь сильним словом для нашої місії, особисто для нашого життя, для церкви – це книга пророка Ісаї, 61-й розділ: «Дух Господа Бога на мені, і Він помазав мене, послав мене, щоб принести благу вість убогим, лікувати сокрушених серцем, проголосити невільним свободу, ув’язненим відкрити очі, проголосити рік Господнього благовоління, день плати Бога нашого». А в Ісаї 49-му розділі читаємо: «Хіба в потужного можна вирвати здобич? Хіба від переможця (мова йде про диявола) втече той, хто потрапив до нього в полон? Бо так говорить Господь: відберуть і того, хто потрапив до сильного в полон, і здобич переможця відберуть! Твоїм противникам Я буду противник, Бог каже, а дітей твоїх Я повизволяю. Я нагодую гнобителів твоїх власним їх тілом, і вони уп’ються, мов вином, своєю власною кров’ю, і зрозуміє всяке тіло, що Я – Господь Бог твій, Відкупитель твій, Потужний твій, Якове!» Ось, Кого ми маємо! Тому пам’ятайте, що в нас є потужний Бог, Який поруч з нами, Який забезпечує нас всім необхідним для виконання місії, покладеної на кожного з нас. І моє побажання вам, щоб наприкінці життя ви всі могли сказати словами Апостола Павла: «Віру я зберіг, течію я звершив, і тепер я знаю, що мені приготований вінець життя» (2 Тимофію 4:7).

 

Автор проповіді: Володимир Андрощук

Редактор: Наталія Тітко