ПОВАГА

Распечатать

Повага до Бога

«якщо Я вам батько, де пошана Моя? На жертівник Мій ви приносите хліб занечищений і кажете: Чим Тебе ми зневажили? Тим, що кажете ви: Трапеза Господня вона погорджена! І коли ви проносите в жертву сліпе, це не зле? І як кульгаве та хворе приносите, чи ж це не зле? Принеси но подібне своєму господарю, чи тебе він вподобає, чи підійме обличчя твоє? промовляє Господь Саваот. А тепер ублагайте ви Боже лице, і хай стане для нас милостивим. З ваших рук це було, то хіба кому з вас Він обличчя підійме? говорить Господь Саваот… Я не маю вподоби до вас, говорить Господь Саваот, і з ваших рук не вподобаю дару!… І проклятий обманець, що в стаді його є самець, а він обіцяє та в жертву дає Господеві зіпсуте, а Я Цар великий, говорить Господь, і серед народів грізне Моє Ймення!» ( Малахія 1:6).

Що означає поважати Бога? Це визнати Його владу над тобою, дозволити Йому говорити слово в твоє життя, погоджуватися з Його волею і не створювати собі інших кумирів. «Ніхто не може служити двом панам: бо або одного зненавидить, а другого полюбить, або одного держатиметься, іншого ж знехтує. Не можете служити Богові і мамоні» ( Матвія 6:24). Багато людей хочуть жити посвоєму, а Бога тримати наче за пазухою. Так не вийде. Бог -джентельмен. Він сказав: «Я слави Моєї нікому не дам на поталу» ( Ісаія 48:11). Тут компромісів немає. Або ти в Його команді, або в іншій. Або ти Його поважаєш, або ні. Не вийде жити по принципу « і вашим і нашим», по буднях догоджати мамоні, а по неділях – замилювати Богові очі в церкві. В житті повинен настати такий час, де кожен з нас зобов’язаний взяти відповідальність за всі свої вчинки, слова і рішення. Це знак зрілості.

В народі є таке прислів’я:« Якщо тобі церква не мама, то Бог не батько». Тут існує певний взаємозв’язок. Дійсно є така категорія людей, які всіляко нехтують церквою. Вони дозволяють собі її обсуджувати, принижувати, одночасно заявляючи про те, що вірують в Бога. Що це за віра і в якого Бога, якщо зневажається Його найбільша святиня на землі – церква? Відношення людини до церкви характеризує її відношення до Бога. Тому, на жаль, сьогодні не мала кількість таких людей дурять самих себе і тих, хто поруч з ними. «Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене!» ( Матвія 15:8). Я хочу зараз запитати Вас, дорогий читачу: « А наскільки Ваше серце є близьким до Бога і шанобливим до Його церкви?» Це не складно буде випробувати себе наступним кроком. Премудрий Соломон сказав такі слова: «Шануй Господа із маєтку свого, і з початку всіх плодів своїх» ( Прит.3:9). Шанувати Бога від свого маєтку та плодів – це означає віддавати Йому, як мінімум, десятину від своїх доходів( заробітку, пенсії) та врожаю (від всього, що було вами посадженим). Все повинно бути відібране найкраще. Куди віддавати десятину? В церкву, членом чи прихожанином, якої Ви є. «Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб пожива була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи не відчиню Я вам небесних отворів, та не виллю вам благословення аж над міру? Задля вас я забороню сарані, щоб не пустошила у вас плоду земного, та й виноградина у вас на полі не буде без плоду,- говорить Господь Саваот. І щасливими називатимуть вас усі народи, бо будете бажанним краєм…» (Малахія 3:10). Ось це один із дуже важливих принципів поваги, яка повинна бути доведена ділом. Добре є ходити до церкви і слухати проповідь священика, але більше цього є пошана, яку ми повинні віддавати Богові. Без неї всі наші молитви і все інше нічого не варті.

Повага прихиляє серце Бога до проявлення милості. Якщо повага зростає – зростає і благословення, якщо повага понижується – благословення понижується. Наскільки ми будемо поважати Бога, то настільки ми будемо отримувати від Нього здоров’я, успіх, забезпечення, мудрість і прозорливість. Єдиний спосіб скоротити собі життя – це втратити повагу.

Пошана до Бога в однаковій мірі буде проявлятися з тією пошаною, яку ми проявляємо до своїх батьків. Якщо немає поваги до своїх земних батьків, то не буде належної поваги до Бога. Існує важливий компонент у вихованні, який впливає на характер і образ Бога в свідомості дитини, – це поведінка батьків та їх стосунки з дитиною. Дитина витворює собі образ Бога на основі, в першу чергу, людей. Здебільшого „взірцями” є батьки. Діти схильні проектувати риси свого батька, матері на Бога. Ось чому дуже важливо вчити дітей змалку поважати своїх батьків, щоб вони вміли поважати Бога та духовні цінності.

Повага до батьків

Однією з найбільших доброчинностей завжди була, є і буде любов та повага до батьків. «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» ( Вихід 20:12). Це одна з десятьох Божих заповідей, яка стосується сім’ї, її внутрішнього єднання, тобто, пошани. Для висловлення спільності поколінь Бог стверджував: «Шануй», – оскільки сім’я є спільністю між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми, цілими поколіннями. Шануй батька й матір, бо вони дали тобі життя, ввели в коло людського існування: роду, культури… Не можливе існування пошани до інших людей, якщо найперше вона не буде виявлена до своїх батьків. Аби більше зрозуміти важливість цієї заповіді, давайте звернемо увагу на її наслідок: «…щоб довгі були твої дні на землі…».Отже, повага до батьків має безпосередній вплив на довготу нашого життя, а в загальному, можна сказати, на всю нашу долю: сім’ю, кар’єру, забезпечення, успішність, наше оточення, ставлення до себе і т.п. Коли Бог давав цю заповідь, то не мав на увазі, що будеш жити довго і в злиднях. Він сказав: «Я прийшов, щоб мали життя – і мали його з достатком». ( Єв.Івана 10:10).

«… Хто злорічить на батька чи матір, хай смертю помре.» ( Матвія 15:4). «Око, що з батька сміється й погорджує послухом матері, нехай видзьобають його круки, і нехай орли його пожеруть!» ( Приповістки 30:17). Ось, які можуть бути наслідки не поваги до батьків та висловлювання на їх адресу будь-якого приниження. Які б вони не були, як би вони до нас не відносилися, яким би вони не жили своїм життям – вони є наші батьки, яким ми зобов’язані віддати належне їм. Їх захищає біблійний закон поваги. А скільки сьогодні можна чути всіляких лайливих слів, в яких вживаються слова батька та матері. З погляду Біблії це прирівнюється до богохульства. Я раджу кожному ще раз зробити аналіз свого життя на його оцінку предмет поваги. Тут не варто шукати виправдання для себе, бо наслідки надзвичайно серйозні. Бути хорошими дітьми – означає не допустити, щоб старість батька й матері була отруєна твоєю поганою поведінкою. “Хороші діти – спокійна старість, лихі діти – старість перетворюється в пекло”, – говорить українська народна мудрість. Пам’ятайте: як ви, діти, ставитеся до своїх батька – матері, так і ваші діти ставитимуться до вас, коли ви станете батьками й матерями. “Без любові й відданості дітей батьківство перетворюється в гірке похмілля, якому кінець приносить тільки смерть”, – запам’ятай ці слова, які народна легенда приписує великому українському мислителеві Григорію Сковороді.

Біблія описує нам одну ситуацію про те, наскільки є важливо поважати та виявляти турботу стосовно своїх батьків. Коли Ісус Христос був розп’ятий, і, в страшних болях висячи на хресті, Він побачив поруч Свою маму та улюбленого учня Івана. Неймовірно важко уявити собі цю картину. Ледь – ледь промовляючи, Він звертається до цього учня з такими словами: « Це матір твоя, потурбуйся про неї. І з того часу Іван взяв її до себе». Ця подія навчає нас ще одному з багатьох важливих принципів. А саме те, що місцем для життя літніх людей та їх доглядом найперше повинна бути сім’я. А будинки для престарілих повинні функціонувати лише для тих, в кого взагалі немає родини або близького їм опікуна. Ганебним є те, коли при живих, і притому забезпечених дітях, їх батьки живуть в будинках для престарілих. Можливо, вони там забезпечені всіма необхідними умовами, але вони позбавлені найбільшого в житті, якого нічим не можливо компенсувати, це – поваги, вдячності та любові від своїх дітей.

Чому сьогодні часто з’являється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Бо немає належного виховання. Де сьогодні наші діти проводять свій час? А серця тих же малих дітей завойовують інші ідеї, інші принципи, інші підходи до життя, які сьогодні пропагуються всюди через Інтернет, телебачення, радіо, газети, журнали і вулицю. Коли цей процес втрачає сім’я, то результат буде незабаром: діти стануть не слухняними батькам, перестануть їх поважати і знайдуть собі інших авторитетів, або взагалі підуть з дому. Дбаючи про майбутнє наших дітей, ми повинні усвідомлювати, що передумовою успішного виховання є духовний зв’язок між поколіннями. Тому найперше в родинному середовищі повинні формуватися) такі якості, як повага до старших, милосердя, доброта, щирість.

Приклади з історії говорять нам, що в Україні не лише до батька, матері, діда, баби, а навіть до подружки, сусідки зверталися на «Ви». У багатьох родинах був звичай “віддавати чолом”, тобто цілувати руку батькам і родичам. Змалечку привчали дітей молитися за батьків і за всю свою сім’ю. Виявом шанобливого ставлення до старших за віком було звертання на “ви”. Вітаючись, діти мали вклонятися. У народній педагогіці такий послух і шана базувались на переконанні, що в суспільстві найбільшу повагу треба виявляти до того, хто має більший життєвий досвід. Духовні цінності завжди були, є і будуть залишатися найважливішим пріоритетом у вихованні світогляду людини. І лише тоді, коли цей баланс порушується, там настає криза, яка призводить до духовного, морального, культурного та будь-якого падіння з відповідними його наслідками.

Повага до жінки

Чоловіки, шануйте своїх жінок. Я хочу наголосити на слові своїх, а не чужих. Зміст в тому, що в чоловіків немає проблеми з повагою до чужих жінок. А з часом подружнього життя виникає проблема поваги саме до своїх жінок. Тому в Біблії з цього приводу є таке слово: « Чоловіки, живіть разом із дружинами по-розумному, як із слабшими жіночими посудинами, виявляючи їм пошану як співспадкоємцям ласки життя, щоб не було перешкоди вашим молитвам.» ( 1 Петра 3:7). Тут ясно зрозуміло, що у сімейних взаєминах на чоловіка покладається велика відповідальність. Коли чоловік не буде шанувати свою жінку, то його молитви будуть не почутими Богом і залишеними без відповіді. А це є дуже небезпечно для сімейного благополуччя. Адже чоловік в сім’ї є священик, який повинен отримувати від Бога мудрість, направлення, прозорливість, бути покровителем для своєї сім’ї. Коли цього немає , тоді сім’я знаходиться в небезпеці. Звичайно, хтось може сказати, що легко чоловікові поважати жінку тоді, коли вона йому кориться. Так воно і є. І про це також пише Біблія: «Жінки, коріться своїм чоловікам…» ( 1 Петра 3:1). Тут мова йде не про те, що жінка повинна бути рабинею чоловікові. В жодному разі ніхто і ніколи чоловікові не давав права довліти над волею своєї жінки. А тому покора, про яку пишеться в Біблії, – це ніяк не приниження жіночої гідності, а, навпаки, її честь бути захищеною. Покора – це визнання авторитету або статусу свого чоловіка в ролі відповідального. Тут існує наче замкнуте коло: покора з любов’ю породжує повагу, і повага є щирою тоді, коли є покора. Хоча і в першому і в другому слові з біблійного письма немає жодних умов щодо тієї ж поваги і покори.

Ще однією із причин, коли жінка може втратити повагу до себе з боку чоловіка – це її намагання бути рівною в правах з ним. Боротьба за рівноправ’я позбавляє жінку чоловічого захисту та робить її вразливою і незахищеною. Тому що, по-перше, тоді порушуються основні правила або основи, на яких будується сімейний дім. «Христос – голова кожному чоловікові, а чоловік – голова жінці.» ( 1 Коринтян 11:3). В здоровому тілі не можуть бути дві голови. А, по-друге, борючись за однакові права, жінка повинна усвідомлювати, що тоді вона зобов’язана взяти на себе рівну половину чоловічих обов’язків. Гра повинна бути чесна. А якщо жінка і насправді виконує чоловічі обов’язки, то це їй не на користь, бо тоді ця не жіноча праця виснажує її здоров’я і позбавляє жіночості. Звичайно, в житті можуть статися такі обставини, що доведеться виконувати не те що половину, а всі чоловічі обов’язки, але я говорю саме про той час, коли з ніяких причин з’являються такі собі жіночі примхи чи забаганки.

Є ще одна, на мою думку, варта уваги закономірність. Для чоловіка його половина є не лише жінкою, але і матір’ю його дітей( якщо в сім’ї є діти). І коли чоловік не буде проявляти поваги до своєї жінки, то він рівнозначно буде втрачати авторитет в очах своїх дітей, як той, хто не поважає їхню матір. Це може навіть призвести до серйозного конфлікту між батьком та його дітьми. Насамкінець, говорячи про повагу чоловіка до жінки, я хочу зазначити, що ця вихованість повинна бути в кожного чоловіка, незалежно від будь-яких обставин життя. Це особливо підкреслює його статус як мужчини, як чоловіка і як батька.

Повага до себе

У кожної, абсолютно у кожної людини є те, за що можна почати її поважати. Та спочатку потрібно навчитись поважати себе. Одна із самих найбільших Божих заповідей говорить про те, що потрібно любити ближнього так, як самого себе. Це означає, що не можливо любити ближнього, якщо перш всього не будеш любити себе. Звучить це трохи не порелігійному, але зате побіблійному.

Що означає поважати себе? А це турбуватися про своє здоров’я, слідкувати за гігієною тіла, одягатися в чистий та стильний одяг, вділяти час для власного навчання та духовного збагачення, дбати про порядок та затишок в своєму помешканні і на робочому місці тощо. Наведу кілька прикладів: Не слідкування за гігієною свого тіла – це не лише зневага до себе, але і неповага до оточуючих чи то на роботі, чи в гостях, чи в церкві, будь-де. Хтось, будучи не дисциплінованим, – краде в інших їх дорогоцінний час. Не дотримуючись порядку на робочому місці, проявляється неповага до тих, хто працює поруч. Вживання алкоголю, наркотиків, паління цигарок або ж неправильне харчування – це також глузування над своїм здоров’ям. Чимало є таких, яким в їх лексиконі бракує нормальних та ввічливих слів. Вживаючи у розмові такі негідні чи лайливі слова, тим самим проявляється зневага до співрозмовника. Багатьом людям говорити і звертати увагу на ці речі є абсолютно байдужим. А байдужість чи по відношенню до себе, чи до інших людей є вираженою формою неповаги.

Повага до сиріт та вдів.

«Шануй вдів, які справді є вдовами…» ( 1 Тимофія 5:3).

Вдова – це самотня жінка, яка втратила свого чоловіка по причині його смерті. Вона втратила свого захисника, свою життєву підпору і опинилася сама з собою в життєвій боротьбі. Сирота – це та людина, яка залишилася без своїх батьків. Вдів та сиріт – потрібно поважати. А це означає, що, коли потрібно, то захищати і допомагати. Найперше я хочу зазначити, що за таких людей захищається Сам Бог:«Так говорить Господь: Чиніть правосуддя та правду…сироту та вдову не гнобіть, не грабуйте…» ( Єремія 22:3) . « Не пересувай вікової границі, і не входь на сирітські поля» ( Пр.23:10) «Проклятий, хто перекручує право приходька, сироти та вдови!» (Повт.27:19) Це справді дуже серйозно. Той, хто принижує, не поважає, обкрадає і не справедливо судить таких людей, буде мати справу із самим Богом . А той, хто поважає їх, то стає другом Богові.

Повага до старших людей.

«Перед сивим волоссям мусиш вставати, і шанувати лице старого…» (Лев.19:32)

Повага до старшого покоління є одним з основних принципів будь-якої розвиненої та цивілізованої держави. Ми повинні підтримувати її кожного дня. Я не маю на увазі, що треба твердити своїм батькам, бабусям та дідусям, що ми їх поважаємо, адже слова – це тільки слова. А слова треба підкріплювати діями. Та як же довести старшим, що ми їх дійсно поважаємо? Чи дуже це важко? Чи багато зусиль треба до цього докласти? На мою думку, це зовсім не важко і не потребує майже ніяких зусиль. Лише трішечки. Зовсім не важко поступитись місцем у трамваї чи тролейбусі. Але це вже і є знак поваги до старших. Постояти зовсім не важко, а от бабусі посидіти приємно буде. Цей вчинок – дрібниця, але він показує, вихована людина, чи ні. Хлопець, який півнем сидить у переповненому автобусі, а поруч стоїть стомлена бабуся, зовсім не викликає поваги. А інколи буває і так, що вона просить його поступитись місцем, а хлопець відмовляє. Це, на мій погляд, вже зовсім хамство! Окрім цього, треба завжди бути ввічливими. Якщо хочеться щось попросити, треба сказати “будь ласка”, а коли отримуєш те, що хотів, треба подякувати. Не можна підвищувати голос на дорослих. Це буде просто непристойно. Ми не завжди згодні з ними, але все ж таки треба стримуватись. Якщо до тебе звертається хтось із дорослих, то завжди треба вислухати, не перебиваючи, а вже потім висловлювати свою думку. Бо неввічливо буде влазити, або ще гірше, канючити чи кричати. Якщо я не згоден з думкою старших, то кажу це спокійно, без крику та гамору. Хоча іноді так хочеться повибрикувати, я намагаюсь стримуватись. Неповагою також буде влазити у розмову дорослих, а якщо все ж таки дуже хочеться сказати щось, треба спочатку вибачитись за втручання, а вже потім говорити. Існують і інші правила, що стосуються спілкування. До людей, що посідають в твоєму житті різні місця, треба і звертатись по-різному. Усі ці правила прості, і їх не так вже і багато, тому я вважаю, що саме так має поводитись кожен. Повага до інших, почуття такту – необхідна умова будь-яких взаємин.

Повага – це не щось заумне і складне, вона складається з привітності, вихованості й інших елементарних навичок, властивих багатьом, але часто не уживаних через незнання, як же саме їх уживати.

Пам’ятаймо, що в світі завжди є й будуть люди старші від нас – не тільки за віком, а й за моральним багатством, життєвим досвідом, правом на повагу. Отож, будьмо здатними по-синовньому ставитися до людей, які є нашими батьками й матерями.

Повага до свого народу, мови та державних символів.

Виховання громадянина має бути спрямованим на розвиток патріотизму, національної самосвідомості, духовності, моральності, працелюбності, справедливості, доброти, чесності, культури поведінки, культури міжетнічних відносин, політичної культури, формування мовної культури, дбайливого ставлення до природи, поваги до історичного минулого, виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки тощо.

Без поваги до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати її честь, свободу і незалежність, людина не може бути громадянином.

Такого принципу поваги нас навчає Євангеліє – книга про Царство Боже. Саме вона виховує в людині велике почуття патріотизму. Історичні факти говорять нам про те, як мільйони християн, не зраджуючи своїм переконанням, сміливо йшли на смерть. Це було не тільки в минулому, але є і сьогодні. Статистика доводить, що за останнє століття віддало своє життя за віру в Бога більше людей, ніж за всі минулі століття взяті разом. Біблія – жива і актуальна книга всіх часів і поколінь. Навіть за роки радянської влади працювали інститути, в яких проводилися дослідження Біблії з метою утвердження своєї комуністичної ідеології. Весь кодекс «Будівника комунізму» – це, так би мовити, Біблія в червоній палітурці, тільки з зображенням іншого бога. Ось чому ця ідеологія так глибоко вкорінена.

Всі християни промовляють молитву «Отче наш», в якій сказані такі слова: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі…». Царство Боже – це не лише царство майбутнього, а реальне царство сьогодні, в якому також є вся належна атрибутика: конституція – Біблія, герб – хрест, діючі духовні закони та інститут влади. Ст. 1 книги Коринтян 6:9-10 говорить: «Чи ж не знаєте, що неправедні царства Божого не наслідують? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідолопоклонники, ні перелюбники, ні блудники, ні гомосексуальні злочинці, ні злодії, ні зажерливі, ні п’яниці, ні наклепники, ні грабіжники – царства Божого не наслідують». Тут не лише мова йде про те, що такі люди не можуть бути громадянами царства Божого. Більше того, за те, що вони дозволяють собі зневажати його закони, Конституцію, символіку, священні таїнства – вони підпадають під дію статті Закону життя, яка позбавляє захисту від прокляття ( хвороби, немочі, втрати достатку, спокою і навіть смерті). Повага чи зневага до Царства Божого – це не жарти, а дуже серйозні речі. Незнання цих законів не звільняє від відповідальності. Бог милостивий, але і справедливий.

Аналізуючи сказане, ми сміливо можемо зробити такий висновок: ні розпусники, ні ідолопоклонники, ні перелюбники, ні блудники, ні гомосексуальні злочинці, ні злодії, ні зажерливі, ні п’яниці, ні наклепники, ні грабіжники і всі ті, що так живуть і чинять, не лише не можуть бути громадянами Царства Божого,але і не можуть бути – громадянами України. Такими вчинками проявляється зневага до царства, до народу, до країни.Як воно є сьогодні, кожен читач сам знає без мого коментаря. Можна всіляко приховати або виправдати будь-які вчинки, але ніколи не можна заглушити голос своєї совісті. Це той непідкупний і найсправедливіший суддя, який до останньої хвилини життя буде говорити тобі, хто ти є насправді. А пізніше такі люди ще й почують свій вирок від Самого Бога на святому судилищі : « Я незабаром прийду й воздам кожному відповідно до вчинків його. Я – Альфа і Омега, Перший і Останній, Початок і Кінець. Блаженні ті, хто омивають одяг свій. І матимуть вони право на Дерево Життя та честь ввійти крізь браму в місто. А пси, чаклуни, розпусники, вбивці, ідолопоклонці та всі, хто любить і чинить кривду, залишаться за межами міста». ( Одкровення 22: 13-15)

Повага до влади

«… поважайте царя» ( 1 Петра 13:17).

Дуже прикро це констатувати, але сьогодні втрата будь-якої поваги вже стала національною проблемою, про яку, як не прикро це казати, ніхто ще не б’є на сполох. Важливим завданням будь-якої влади є ведення розумної політики задля всебічного розвитку своєї країни. А найперше потрібно дбати про формування правильного світогляду, який є основою всього іншого. Історичні записи з життя українського народу свідчать про дуже великий вклад тутешньої влади в виховання духовних цінностей.

Я вважаю за необхідне це наголосити, що якщо в державі не буде виставлених правильних пріоритетів щодо виховання духовних цінностей, то жодні правлячі закони не будуть мати сили. Якщо не буде виховання поваги до того ж закону, то і не буде його виконання. Якщо не буде виховання поваги до влади, то і не буде їй послуху. На жаль, сьогодні є чимало тих же представників влади, які своїми діями компрометують самий інститут влади, і тим самим змушують народ не поважати, а навпаки – зневажати. Таких людей потрібно позбавляти їхнього статусу. Роль церкви в цьому питанні є дуже важливою. Її завдання молитися до Бога за владу і тим самим бути для неї світлом. Через молитву церкви в духовному світі відбувається його очищення. Створюється така атмосфера, в якій будь-який переступ чиновника рано чи пізно виявиться, і прийде йому заміна. В кожного є своя роль. Хтось молиться, а через когось під дією цієї молитви вершиться правосуддя. Я хочу загострити увагу насамперед в кожного, хто називає себе християнином. Слово Боже пише ясно і без умов: « …поважайте царя (1 Петра 13:17). Поважати представника влади ( який є в образі царя) – це означає його не принижувати, не злословити, не клясти…, а навпаки молитися і благословляти( говорити правильні, позитивні слова). Будь-яке приниження та обмовляння, навпаки, створює ще більш сприятливу атмосферу для зловживання тією ж владою. Тут автоматично спрацьовує дія духовного закону причини та наслідку. А в молитві і благословенні є величезна сила, яка здатна творити будь-які зміни. Ви повинні зрозуміти, що навіть на вашу думку сама найгірша влада є владою, яка виконує багато позитивних функцій, і за це заслуговує поваги від вас. Те, що ми часто називаємо безвладдям, ми ще не знаємо, що таке безвладдя. Сьогодні достатньо подивитися світові новини і можна побачити, які є його наслідки. А тому «Дбайте про спокій міста… і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій.» ( Єремія 29:7). Ми повинні дбати про атмосферу спокою в своєму краєві, а не напружувати її. Якщо ми, ті, які називають себе християнами, про це не будемо дбати, то хто тоді це зробить, хто візьме відповідальність? «І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі перед Моїм обличчям за цей край, щоб Я не знищив його, та Я не знайшов!» ( Єзекіїль 22:30). Хто відгукнеться на поклик Божий? Ось тут і пояснення сказаного. Коли немає поваги – не буде бажання. А коли є повага – то за неї обов’язково буде винагорода.

Повага до меншин.

Термін „ксенофобія”, що в перекладі з грецької означає „острах перед чужинцем” (від „ксен” – чужий та „фобіа” – страх), з року в рік набуває все більшої актуальності, і час від часу цей страх призводить до нових та нових конфліктів. У епоху глобалізації та стрімкого розвитку комунікації можливість підвищити взаємну інформованість про життя різних, далеких одна від одної культур і народів стрімко зростає завдяки мас-медіа. Проте, часто засоби масової комунікації, замість того, щоб поширювати толерантність, роздмухують міжетнічну ворожнечу, а часом навіть відверто провокують міжнаціональні конфлікти. Український філософ Мирослав Попович зазначав з цього приводу, що „етнічна українська ксенофобія є проблемою не для інших народів, а для українців, бо саме їх і принижує. Спроби приниження поляків, євреїв чи татар або й заклики до їх ліквідації як етнічних меншин від імені українців компрометують не поляків, євреїв чи татар, а українців”. „Братство – занадто велике слово, і не варто добиватися, щоб усі люди були такими ж близькими, як брати. […] Там, де не можна, чи не слід бути братами, необхідно шукати інші форми солідарності. Такі форми мають ґрунтуватися на терпимості, консенсусі і толерантності”.Відповідно до положень статті 14 Європейської конвенції з прав людини, здійснення викладених в конвенції та протоколах до неї прав і свобод повинне забезпечуватись без будь-якої дискримінації “за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин”.

 Повага до праці

« І взяв Господь Бог чоловіка та й поселив його в Едемському саду обробляти його й доглядати» ( Буття 2:15)

Едемський сад виглядав в неперевершеному ландшафтному дизайні. Всі дерева, квіти, трава були в ідеальному стані. А Бог каже людині: «працюй тут, обробляй його, доглядай за ним». Виникає запитання: а що потрібно було Адамові робити в Едемському саду, коли там все було щойно створеним і мало абсолютно досконалий вигляд?

Бог наділив людину здатністю працювати. Працювати для того, щоб реалізувати себе, свої таланти, вивільнити свій потенціал. Лише через працю людина сама може, на що вона здатна, які в неї дари і яка міра її можливостей. Праця облагороджує та увіковічнює людину, будує її авторитет, визначає її місце та роль в суспільстві. Праця – це, так би мовити, дипломна робота для захисту високого покликання бути і називатися людиною.

Кожна праця ототожнює себе з чиєюсь особистістю тому, що вона є продуктом її характеру, світогляду та покликання. Все, що оточує нас, – це результат чиєїсь праці: будинки, квітники, автомобілі, предмети побуту, сади, книги, витвори мистецтва, облагороджені села та міста і т.д. Щось створив Бог, а щось зробила людина. А отже, поважаючи працю, ми поважаємо її Творця та виконавця і навпаки. Уявіть собі, що одним рухом руки можна зломити ствол декоративного деревця чи квіткового вазону, на догляд яких було затрачено 10-15 років чиєїсь праці. Так легковажно можна лише за кілька секунд чи хвилин знищити результат чиєїсь 50-річної праці. Є витвори мистецтва,навіть на зберігання яких була затрачена праця сотень людей не одного покоління. Уявляєте, наскільки наше життя було б багатшим сьогодні, якби люди не нищили ( не зневажали) чиєїсь праці, а навпаки поважали її.

 Повага до природи

«І сказав Бог: Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі… І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне..» ( Буття 1:11, 2:9).

Зауважимо те, що Бог створив весь природний світ принадним на вигляд . Кожне дерево мало свою форму, дизайн і красу. Лише після того, як людина розірвала свої взаємини з Творцем , не виконала Його умов – вся ця природна краса почала пропадати та нищитися. Адже людина та природа — поняття взаємопов’язані та взаємозалежні. Створюючи загрозу природі, ми загрожуємо самим собі. В. Сухомлинський писав із цього приводу: «Поняття «природа» — єдине ціле. У цьому своя гармонія та постійність, взаємозв’язки та залежності; вона — джерело буття й суть буття, вона єдина й нерозривна з людиною. Кожний з нас — природа, що стала людиною. Людина доти могутня й непереможна, доки вірна законам природи — пізнаним і непізнаним, не нею встановленим… Активно впливати на природу, але залишатись її сином, бути вінцем її творіння та володарем її сил, по-синівському бережливо ставитись до неї — ось яку позицію нам треба займати у процесі взаємодії з природою…».

Всі ми повинні не просто бачити красу квітки, окремого дерева або куща, не тільки милуватися мальовничими пейзажами, а й бути здатними відчувати біль кожної зламаної гілки, знівеченого куща, щиро бажати допомогти їм.

На жаль, ми поводимось на рідній землі як завойовники і погані квартиранти, а не як дбайливі господарі. Надто укорінились такі небезпечні девізи: “Моя хата скраю”, “Після нас хоч потоп”, “На наш вік вистачить”, “Після нас хоч траві не рости”. Тож часто і в прямому, і в переносному розумінні трава після нас не росте. Замість добрих сходів щедро проростає бур’ян байдужості, жорстокості, безкультур’я, неповаги до Землі – матінки, до рідного народу, Батьківщини. Забруднення повітря, води, землі внаслідок бездумної господарської діяльності, в гонитві за виконанням планів, отриманням премій, збагаченням будь-якою ціною несприятливо впливає на умови життя і здоров’я населення.

Любов та повагу до природи слід виховувати з раннього дитинства. Дітей, що не вміють ще ходити, – треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттями радості, і покладе основи любові до рідної природи. Виховані в повазі юні громадяни України, які житимуть у третьому тисячолітті, мають бути позбавлені жорстокості, користолюбства, усвідомлювати, що святий обов’язок кожного – не завдати шкоди живому світові і тим самим поважати його Творця.

Гостинність – це прояв поваги.

«Входячи ж до хати, вітайте її [кажучи: Мир цій хаті]. І якщо буде оселя гідна, хай прийде ваш мир на неї; якщо ж не буде гідною, ваш мир хай повернеться до вас. І як хто не прийме вас, не послухає ваших слів, то, виходячи з дому чи з того міста, обтрусіть порох з ваших ніг. Щиру правду кажу вам: легше буде землі Содомській і Гоморській у дні суду, ніж тому містові » ( Матвія 10:12-15).

Гостинність або не гостинність також мають свою винагороду. Одне і друге не бувають безслідними. Проявлена гостинність завжди повертається великим благословенням для того, хто її проявляє. Кожного разу Божий мир, спокій, затишок приходять на цю оселю. Адже в гостинності проявляється повага до гостя. Звичайно, гості бувають різними, але зміст самого принципу є в тому, чи гостинне ваше серце. Бо можна і прийняти гостей, але в серці бути незадоволеним, не гостинним. «Будьте гостинні одне до одного без нарікань» ( 1 Петра 4:9). « Дбайте про те, щоб бути гостинними» ( Римлянам 12:13). Слово Боже зрозуміло навчає нас про те, щоб ми були завжди готовими проявити гостинність, щоб ми дбали про неї, мали необхідні речі для прийому гостей, вчилися відповідного етикету … В гостинності завжди є надбання. Я сміливо можу сказати про те, як багато чого одні люди втрачають у своєму житті, не проявляючи гостинності, а інші набувають – проявляючи її. Хочу нагадати одну дуже цікаву біблійну історію, яка описана в книзі Буття 19 розділ. Там розповідається про Лота, який проявив гостинність до трьох чужинців, які, як виявилось пізніше, були ангелами. Саме завдяки їм він врятував всю свою сім’ю від суду, який вчинив Бог над Содомом і Гоморою. А якби Лот не проявив цієї гостинності, то що було б з ним та його родиною? Бог часто хоче давати відповіді на наші потреби через сторонніх людей, але ми їх можемо не отримувати через відсутність гостинності. Через повагу до інших ми отримуємо нові можливості, пропозиції, відкриваємо для себе простір. Гостинність – це великий прояв поваги, який свідкує про наявність таких рис людської гідності, як вихованість, толерантність, готовність надати допомогу тощо. Часто буває так, що лише наша особиста проявлена гостинність до когось, може собою охарактеризувати всіх жителів села, міста чи навіть всього народу .

Закон любові – це повага.

А любити без поваги просто не можливо. Тому, щоб полюбити когось, потрібно спочатку почати поважати ту людину. Не існує любові без поваги. Такі почуття можна назвати лише пожадливістю, яка призводить до насильства або заволодіння чужою власністю.

Там, де немає поваги, – там немає захисту.Повага забезпечує гарантією захисту. Іншими словами це можна сказати так: «Коли я тебе поважаю, то я ціную тобою і всім тим, чим ти володієш. Я не зраджу тебе, я не використаю тебе, я не посоромлю тебе. Ти можеш розраховувати на мене…».Коли хлопець посправжньому любить дівчину, то він буде захищати її невинність, її дівочу чистоту. Він ніколи не буде спокушувати її до сексуального задоволення. Бо в справжній любові є повага, яка створює захист. Це ж саме можна сказати і про звичайну дружбу чи про партнерські взаємини. Якщо у певних взаєминах кимось порушується повага, то від тієї людини слід очікувати в кращому випадку розриву тих взаємин, а в гіршому – зради.

Нагорода за повагу.

Справжня повага завжди отримує нагороду за ту ціну, яка платиться при її проявленні. Чому я сказав справжня? Бо повага може бути не справжньою. Ставлення до людини, яке ззовні схоже на повагу, але воно побудоване до неї через страх, або заради вигоди, чи ще через терпіння, не являється повагою. Терпіння і повага — це майже протилежні поняття: одне діло поважати людину, і зовсім інше терпіти її. Справжня повага завжди ґрунтується на щирості та довірі.

Я хочу для вас відкрити тут ще один духовний закон причини та наслідку, який спрацьовує при повазі. Якщо ви проявляєте повагу до людини, то навзаєм від неї ви отримаєте вдячність чи нагороду тим даром, який вона має від Бога. В кожної людини є Богом даний їй якийсь дар чи талант. Якщо хочеш, щоб тобі люди допомагали, – щиро поважай їх. Так, не всі вони ідеальні, але знайди в них те, за що їх можна поважати. Перестань критикувати, злорічити, ненавидіти, принижувати… Бо те ж саме отримаєш у відповідь, тільки в більших розмірах. Посієш щось лихе, недобре – отож таке й збереш. Це будуть гіркі плоди з твоєї життєвої ниви. Нерідко можна бачити, що до людини, яка комусь бажає зла, лихословить, обманює, дуже погано ставляться оточуючі. І навпаки. Коли людина щира, доброзичлива, чемна – то вона зі своєї ниви пожинає взаємність та пошану інших. Добро породжує добро, а зло роз’єднує людей, руйнує їхні душі. А тому всім нам треба замислитись, чим же засівати свою ниву, щоб пожинати добрі плоди. Сьогодні є багато таких, які плачуться всім, що їх не люблять, не розуміють, не звертають на них уваги, не хочуть з ними товаришувати і т.д. Потрібно перестати плакати і нарікати, а почати поважати тих людей, від яких тобі хочеться отримати увагу чи допомогу. Якщо хочеш мати добрі взаємини зі своїм начальником – поважай його. Якщо хочеш отримувати від свого чоловіка чи жінки увагу – почни поважати його або її.

Повага – завжди має велику вартість. Заплачена ціна за її проявлення – визначає розмір нагороди.

Повага заслуговується.

Кожна людина варта того, щоб, як мінімум, її поважали за те, що вона є людина. Але величина поваги зростає лише при певних заслугах. Хочеш мати більшу повагу – живи, працюй і чини так, щоб її заслужити. Не можна змусити когось, щоб тебе поважали. Люди можуть бути слухняними і робити певні речі через страх, але без поваги. В очі усміхатися, а в кишені показувати дулю. Повагу потрібно заробити. Найкращий спосіб добитись поваги – це самореалізуватися, досягти чогось у житті, здобути хороший життєвий досвід, бути людиною діла. Коли інші люди, як кажуть, без слів будуть схиляти перед вами свою голову- це найкращий знак вашої заробленої поваги.

Найбільш вдале пояснення цього принципу як заслуговується повага ми можемо прочитати у промові Матері Терези: «Люди часто бувають нерозумними, нелогічними й егоцентричними. Все одно пробачай їм. Якщо ти добрий, люди можуть звинуватити тебе в егоїстичних та прихованих мотивах. Все одно будь добрим.     Якщо ти доб’єшся успіху, то отримаєш кілька фальшивих друзів і кілька справжніх ворогів. Все одно добивайся успіху. Якщо ти чесний і щирий, люди можуть тебе обманути.Все одно будь чесним та щирим.Те, на будівництво чого ти витратив роки, хтось може зруйнувати за одну мить. Все одно будуй. Якщо ти здобуваєш душевну рівновагу і щастя, то до тебе будуть відчувати ревнощі. Все одно будь щасливим. Добро, що ти зробив сьогодні, люди часто забувають завтра. Все одно роби добро». Повага – це почуття прихильного ставлення, пошани, що в багатьох випадках ґрунтується на визнанні заслуг та високих позитивних якостей.

Не зловживайте повагою.

Якось, подорожуючи Індією, я звернув увагу на те, що індуси ставляться з величезною повагою, як вони кажуть, до білих людей. Біла людина для більшості з них є наче божество. Вона може всюди зайти і, що захоче, за фотографувати. Для них є неабиякою радістю відчути твій зустрічний погляд або побути поряд. При вході до магазину чи ресторану вони завжди схиляють голову, промовляючи поанглійськи : «Єс, сер», а понашому це: «Так, пане». Відчуваючи таку велику повагу з боку цих людей, я одразу ж відчув відповідальність за те, щоб не переступити межі до зловживання. Я скажу, що дуже легко можна почати зловживати повагою: щось випросити, побажати забороненого, зайти на чужу територію, порушити чиїсь права і т.д. Як тільки ти почнеш використовувати повагу задля свого задоволення чи наживи – ти одразу ж починаєш її дуже швидко втрачати. Свій авторитет потрібно здобувати роками, але втратити його можна за декілька хвилин. «Добре ім’я краще за пахучі мастила…» (Єклесіаст 7:1). «Добре ім’я краще за велике багатство, й добра слава дорожча за золото і срібло» ( Притчі 22:1).

Бережіть зароблену повагу більше, як ви могли б зберігати золото чи діаманти. Бо існує такий принцип, коли повага втрачається перший раз, то це може бути назавжди. А в кращому варіанті доведеться знову затратити в багато разів більше часу і ресурсів. Хто знає, чи вистачить життя на такі експерименти?

Автор: Володимир Андрощук